16:31   01 Квітня 2008

Від ФДР Радіоцентру: Вадим Карп'як
Від виконавця: Сашко Положинський
Дата інтерв'ю: 09/04/2008
Розшифрування інтерв'ю: Міла Речич

Пісня Інґліш Сонґ увійшла до альбому Сльози Та Соплі, який вийшов ще у 2006-ому році. Пройшло доволі багато часу, ти пам’ятаєш як вона була написана?
 
Ні, не пам’ятаю. Це було не складно. Прийшов імпульс і пісня з’явилася, при чому одразу в майже такому вигляді, як вона є на диску. Ну, інколи так буває. Я вважаю, що кожен, хто чув пісню, розуміє, що складнощів з написанням тексту не виникало.

Ти відомий майстер вставляти в пісні ідейні посили, і коли слухаєш цю композицію, то посил фактично розшифровується як засилля англіцизмів у спілкуванні молоді. Ти про це думав, коли писав, чи ні?

Ні, я не про це думав, а більше про прагнення наших людей вибитися кудись закордон і не тільки, щоб подивитися там усе як туристи, а щоб там пожити, пожити максимально довго, або навіть залишитися там назавжди. Саме там знайти собі роботу, своє місце в житті. Це саме стосується українських музикантів, які чомусь починають співати англійською, при чому, як правило, у них це виходить неприродно. Я ще не чув жодного українського виконавця, який би співав англійською і це би в нього виходило природно. Тобто, взагалі не тиснуло мені на вуха. Я не хочу сказати, що Інґліш Сонґ - це пісня-протест, ні, це пісня-стьоб. Просто весела, драйвова пісня, як і багато інших композицій групи Тартак. Я не хочу нікому дорікати, чи показувати якусь дорогу, вчити когось життю, але я маю право висловлювати своє ставлення. І моє ставлення саме таке – дуже іронічне.

Тобто, не потрібно шукати якихось підтекстів – це просто стьобна пісня?

Ні, якщо і є якись підтекст, то він приблизно такий, який я щойно сказав.

До речі, як правильно писати назву пісні, українською чи англійською? Ти наполягаєш на якомусь варіанті?  

У нас на альбомі вона написана українськими літерами Інґліш Сонґ з двома літерами «ґ» у кожному слові. Власне таке написання я для себе бачу. Якщо написати назву англійськими літерами, то частина сенсу пісні втрачається, частина стьобу губиться. Тоді можна дійсно подумати, що Положинський намагається співати англійською мовою. Я не намагаюся, усвідомлюючи наскільки це буде смішно звучати.

Група Тартак уже пройшла кілька іноземних етапів, тобто була пісня фонетично наближена до французької, була спільна з Танками іспанська…

Ну, ще існує текст пісні на англійський манер Уимкни Суітло, але ми її так і не зробили. Це все планувалося для проекту Та-та-та, який Фоззі дуже любив анонсувати, а Фагот мав для нього написати музику. Проте далі анонсів і розмов справа не пішла і проект не відбувся. Але пісня є, вона дороблена. Є також декілька напрацювань на італійський манер і були ще ідеї зробити щось на японський манер. Але, я думаю, що це все вже залишилося в минулому і я не хочу до нього повертатися. Я вже це переріс, мені вже це нецікаво і я не думаю, що зможу знайти в собі внутрішнє бажання дороблювати ті тексти. А пісня Уимкни Суітло, якщо і колись і вийде, то тільки в рамках якогось сайд-проекту, або під вивіскою «А Згадаємо Минуле», чи щось таке.

Повертаємось знову до Інґліш Сонґ. Чому ви вирішили видати її майже після півтора роки після виходу альбому. У вас що, не вистачає нового матеріалу?  

Річ у тім, що незаплановані вибори і знову ж незапланований проект Не Кажучи Нікому утворили велику паузу в популяризації пісень нашого останнього альбому. Платівка класна, потенційних гітів у ній багато. Зараз у нас в колективі йде внутрішня боротьба двох течій. Одна течія – моя: я вважаю, що треба ще кілька синґлів випустити в люди з останнього альбому, а тим часом, не поспішаючи працювати над створенням нового матеріалу. Інша думка в решти учасників Тартака: треба уже забути про альбом Сльози Та Соплі і швиденько робити новий матеріал, бо в кожного вже накопичилася велика купа ідей, які потрібно реалізовувати. В принципі, ця точка зору теж має право на життя, вона багато в чому правильна, за винятком одного: є дійсно класні пісні в альбомі Сльози Та Соплі. Якщо ми їх не випустимо в радіо-ротацію, якщо ми їх не запустимо на телебачення, то багато з тих людей, яких би ці пісні могли зачепити, яким би ці пісні могли сподобатись і, можливо, чимось в житті допомогти, хай навіть на чисто емоційному рівні, просто не почують їх. Адже це не ті люди, які приходять в музичну крамницю і кажуть: «Дайте мені такий-то і такий-то альбом для прослуховування. Я перед тим як купити буду ознайомлюватись з матеріалом». Більшість приходить так: «А у вас є така-то пісня такої-то групи? Є? А в якому вона альбомі цією групи? Такому? Ну, дайте мені будь-ласка, цей альбом». І таким чином люди ознайомлюються з іншими піснями диску. Ми зробили дуже різноплановий альбом. Хоча він і на одну тему написаний, проте містить як занадто сльозливі та сопливі пісні, так і деякі пісні потрібні для певної аудиторії, яка не сприйме всі інші композиції, а от одна якась їх зачепить. І, звичайно, мені як автору цих пісень хотілося, щоби максимально велика кількість людей могла їх почути. Тут річ зовсім не в тому, щоб люди обов’язково прийшли і купили наш альбом, мені потрібно, щоб вони почули цю пісню. А потім, якщо навіть звантажать десь з інтернету або перепишуть одне в одного, я не буду мати нічого проти. Мені важливо, щоб люди це слухали. Хоча, в ідеалі, хотілося б і заробляти на тому, що я роблю в житті.

Ви зняли три варіанти кліпу на пісню: важкий, середній та легкий. На перший погляд, між ними немає ніякої різниці. Чим же вони відрізняються?

Там немає ніякої відмінності в музиці, там є відмінність в самому кліпі. Легкий, середній та важкий – це термін людей, котрі монтували кліпи, і він стосується насиченості графікою. В легкому - графіки взагалі немає, в середньому є, а в важкому – графіка плюс промальований мультик. Це суто їхня класифікація, до якої я не маю ніякого стосунку. Просто в більшості випадків, коли ми працюємо над кліпами, я даю можливість режисерам або творчим колективам, які створюють ці кліпи, працювати в своє задоволення і реалізовувати своє бачення. Я приходжу до людей і не приношу своїх конкретних сценарних планів. Я людям довіряю: я прийшов до вас, зробіть мені кліп і зробіть так, як ви вважаєте за потрібне. Оскільки кліп робило троє людей, то кожен з них вибрав для себе інший варіант. Одному сподобався один, іншому – інший, а третій варіант – це вже примха дизайнера. Він сказав: «Я хочу, щоб отут був цей мультик, хочу, щоб було так». І вони подумали, що я прийду і скажу: «Оці от два викидайте». Я прийшов і мені по-своєму сподобалися всі три. Ми всі три варіанти віддали на телебачення, і якщо якийсь канал захоче покрутити один із трьох варіантів чи всі три одразу, ми будемо не проти, для нас це не принципово. Головне, що в пісні є драйв, є драйв у музиці, оскільки записано під час живого виступу, при чому це була прем’єра пісні, як і багатьох пісень із Сльози Та Соплі. Тому там матеріал ще не награний на концертах, він свіженький, в чомусь, можливо, бруднуватий, тому що ще не встигли абсолютно все відточити під час концертного виконання цієї пісні. І разом з тим кліп передає ті емоції, які панують на наших концертах. Багато хто говорить про те, що Тартак набагато цікавіше слухати на концерті, ніж дивитися і слухати наші кліпи, чи просто слухати наші альбоми. Велика кількість людей просто не може потрапити на наш концерт, дехто ніяк не може натішитися тією кількістю концертів, на яких вони побували і їм треба ще, ще і ще. Тому ми вирішили зробити такий кліп, тим більш матеріалу для кліпу було більш ніж достатньо. Хороші у нас були концерти останнім часом, хочеться зберегти ці емоції і для себе і для тих людей, які на концертах побували.

Ти казав, що вас затримав з виданням синґлів проект Не Кажучи Нікому. Чи були у ньому ще якісь композиції окрім вищезгаданої?

Ні, це був проект, який містив в собі кілька складових частин, тобто створення пісні і запис її, популяризація її на радіо, зйомка відеокліпу і донесення його до максимально великої кількості глядачів. Ми свідомо не віддавали цей синґл ні в які збірки, за які людям доводиться платити. Ми його випустили у вільне користування, тобто вперше пісня побачила світ в записаному вигляді на хвилях інтернету. Там само люди могли собі вантажити, виловлювати цю пісню, розповсюджувати, пересилати далі. Туди ж ми одразу закинули кліп, як тільки він з’явився. Звичайно, паралельно ми намагалися використовувати радіо і телевізійні ресурси. І це все я називаю проектом, проектом популяризації тієї ідеї, яку несе в собі пісня. На нього ми витратили і свої власні зусилля і свої власні кошти, і не ставили за мету, в жодному разі, заробити для себе якісь дивіденди. Просто ми відчували внутрішню необхідність. Принаймні, я її відчував, так само Андрій Підлужний, тобто питання фінансового характеру не випливало під час роботи над записом, над зйомками пісні. Я вважа, що це своєрідний соціальний проект, ідеологічний, який не є зовні профінансованим, зовні простимульованим. Звичайно, якщо десь через пів року після того, як ми оприлюднили відеокліп, з’являться якісь суперпатріоти України, які захочуть проплатити ротації на центральних каналах телебачення чи всього світу, і вони зможуть це зробити, то ми будемо не проти, а тільки за. Але, наразі, ми задоволені тим, що є. І якщо виникне бажання зробити ще щось разом, то ми це зробимо.